Тема 1. Роль будівництва і будівельної індустрії для розвитку народного господарства України

Урок 2. Історія і розвиток будівництва та архітектури

На цьому уроці ми розглядаємо питання:

Перше питання: історія і розвиток будівництва

Друге питання: aрхітектурна спадщина України 

Третє питання: aрхітектурні стилі

Питання самоконтролю

1. Історія і розвиток будівництва

Мистецтво спорудження будівель, тобто будівництво – одна із найдавніших  професій на землі, яка неподільно пов’язана з історією розвитку людського суспільства.

В процесі діяльності будівельників змінювались архітектурні стилі, вдосконалювалися методи зведення, конструктивні вирішення та архітектурно-естетична виразність будинків, урізноманітнювалися будівельні матеріали, тобто будівництво і архітектура завжди відповідали рівню технічного прогресу та ідеалам свого часу. Далека від нас дивовижна цивілізація, яка посідає особливе місце в історії розвитку архітектури, – це  Давній Єгипет, до кращих творів якого по праву належать Піраміди фараонів, скульптура Сфінкса. Піраміди і нині вражають монументальністю та грандіозністю, величезними розмірами. Жилі будинки Єгипту тих часів мурували з невипаленої цегли, а іноді із скріпленої пруттям або очеретом глини.   

З V ст. до н. е. починається розквіт іншої великої цивілізації минулого     – античної Греції. Опори  будівлі  (колони, частини стін) набули архітектурні форми будівель, які протягом віків розвивались.  Взірцями архітектури та будівництва рабовласницької Римської імперії є храм Пантеон і амфітеатр Флавія (Колізей) у Римі.

Архітектура періоду Київської Русі увібрала в себе багатовіковий досвід слов’янського народу та значно розвинула його. Дерев’яні конструкції досягли у Давній Русі нової досконалості. Для зведення споруд використовували природний камінь і цеглу. Кладка була змішаною: ряди плінфи чергувалися з рядами каміння.

АРХІТЕКТУРА – мистецтво проектування й будівництва споруд та їхніх комплексів, що формують просторове середовище для життя і діяльності людини. Архітектура, в якій органічно взаємопов’язані функціональні, конструктивні й естетичні риси, в процесі свого розвитку, як і інші види мистецтва, виробила ряд стильових (історичних і національних) ідейно-художніх та естетичних напрямів: гіпостиль, античний стиль, візантійський, романський, давньоруський стилі, ренесанс, бароко, класицизм, ампір, конструктивізм, раціоналізм, модернізм та ін. Архітектура є складовою частиною засобів виробництва (промислова архітектура – будівлі заводів, фабрик та ін.) і матеріальних умов існування людини (громадська архітектура – житлові будинки, громадські будівлі, садиби та ін., а також ландшафтна архітектура – гармонійні ансамблі, що включають елементи природного та антропогенного ландшафтів). Видатні зразки архітектурних споруд є пам’ятками архітектури, що охороняються; всі вони, як правило, є об’єктами екскурсійного показу і відіграють важливу роль в пізнавальному туризмі.

 

2. Архітектурна спадщина України                                                                      

 Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний шлях розвитку. Найстарші пам'ятки монументальної, мурованої архітектури на українських землях походять із побережжя Чорного моря — з колишніх грецьких колоній, які сягають VIII — VII ст. до н. е. До таких більших міст належали Тіра над лиманом Дністра, Ольвія над лиманом Південного Бугу, Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного Ростова-на-Дону й багато інших.

Досліди збережених незначних решток античних будов та інших мистецьких творів указують, що спочатку у VIII — VI ст. до н. е. Причорномор'я мало вплив т.зв. іонійського стилю, а з V ст. тут поширюються зразки афінського та з початком нової ери до II ст. римського будівництва. Знайдені фундаменти оборонних мурів міст (Ольвія, Пантікапей, Німфей, Горгіппія), житлових будинків, храму Аполлона в Ольвії й різні уламки колон, капітелей, що вказують на відмінність їх від чисто грецьких зразків — аттічних і малоазійських. Особливий інтерес мають гробівці (наприклад, у Керчі) зі склепінням, зложеним з клинуватого каміння. Цей новий на той час конструктивний засіб перекриття не був відомий у самій Греції, а лише в деяких грецьких колоніях, наприклад, в Александрії.

Після навали різних кочівників, монументальне будівництво починає наново розвиватися в Причорномор'ї у IV — VII ст. за так званої старохристиянської й раньовізантійської доби. Причому християнські храми постають саме в колишніх грецьких містах, а навіть почасти з матеріалів давніших грецьких, античних будов. Найбільшим осередком старохристиянського будівництва був Херсонес. Яких великих розмірів воно досягало, свідчать збережені рештки фундаментів і частин стін 27 церков і каплиць. Найстарші церкви були центричного типу — у формі рівнораменного так званого «грецького хреста», що вказує на східні впливи, далі базиліки VII — IX ст. римського типу, що у свій час були поширені на цілому Сході, округлі будови (ротонди) V — VI ст., хрестильні

каплички й середній між базилікою та хрещатою будовою тип будов. Усі будови перекривалися, очевидно, дерев'яною стелею, а склепіння мали лише апсиди

(вівтарне заокруглення) й менші ротонди. Знайдені рештки і

фрагменти різних мозаїк і різних деталей указують, що архітектурне мистецтво стояло тут дуже високо та приходило сюди головно з Греції, Малої Азії та Кавказу. 

                                                          

3. Архітектурні стилі

З кінця V ст. після падіння Давнього Риму в Європі настає доба середньовіччя, яка докірно змінила вигляд міст, вулиць і будівель. Вулиці тісно середньовічних міст забудовувалися вузькими високими будинками, кожен із яких був замкненим у собі простором. У затисненому між собою сусіднімибудівлями з обкованими залізом маленькими дверима й захищеними віконцями вікнами будинку влаштовувалися житлові й господарські приміщення. Досягнення ремісничого мистецтва античності були забуті.                                                                                                                                   

У цей період феодальної роз’єднаності розширюється будівництво фортець і замків – архітектура набуває оборонного вигляду. Основними елементами оборонних споруд стають кам’яні башти і стіни з бійницями та стрілчастими   склепіннями. В архітектурі того періоду панував готичний стиль, що
 знайшов своє абсолютне  відображення також у середньовічних соборах.

У XII-XIII ст. в Італії виникають міста-республіки, в яких бурхливо розвиваються

торгівля і ремесла. Поезія, мистецтво і освіта дедалі більше пробуджуються і в XV – XVI ст. досягають небаченого з часів античності розвитку. Цю добу називають відродженням або ренесансом. У цей період поряд із традиційними матеріалами, природним каменем і цеглою починають використовувати будівельні розчини у вигляді гладенької чи рельєфної штукатурки, яка використовувалася як в інтер’єрах, так і в зовнішньому оздобленні будівель.

На початку XVII ст. в Європі створювались грандіозні палаци і храми,   дивовижні за своїми масштабами ансамблі майданів зі сходами, що стрімко прямують углиб і ввись, дуже складні, прикрашені скульптурами і фонтанами.   Особливим розмахом відзначалися будівлі Риму. В оздобленні інтер’єрів    багатих палаців широко застосовувалися ліплення, скульптура, живопис, дорогі   оздоблювальні матеріали, в тому числі позолота. Цей стиль в архітектурі та   мистецтві дістав назву бароко.

У другій чверті XVIII ст. світова архітектура втрачає всілякі ознаки монументальностій конструктивної виразності, особливо відчутні в інтер’єрах: стіни і стелі перетворюються на суцільні декорації. Настав час стилю рококо.

У другій половині XVIII ст. під впливом ідей Просвітництва поновлюється інтерес до   античності. Спочатку у Франції, а потім і в інших країнах стиль рококо йде на спад. В   будівництві та архітектурі затверджується класичний стиль. В архітектурі міст  омінують виразні суворі форми, врівноваженні спокійні об’єми, проте у плануванні   будівель помітно прагнення до зовнішнього блиску та пишноти. Велику роль у цьому   відіграє архітектурний декор – складні фронтони, ліпні орнаменти, рельєфна скульптура. У цей період починається спланована забудова міст.

На початку XIX ст., під час імперії Наполеона, склався новий стиль – ампір, який завершив розвиток класицизму. У цейперіод архітектура втратила колишній суворий характер, вона набрала рис урочистості монументальності, парадної пишності і помпезності. Архітектура мала прославляти ідеї державної могутності й військової сили.

Початок капіталізму відкрив еру технічного прогресу в будівництві почали    широко використовувати метали, скло, металеві каркаси, просторові    Саме тоді починають застосовувати бетон і залізобетон. Провідним   напрямком архітектури капіталістичних країн початку початку ХХ ст. став   модерн. Основним його ідейним принципом була відмова від прямої  складності стилів. Модерну притаманне використання нових композиційно - планувальних принципів. Це вільне планування, чітка функціональна  організація, відмова від традиційних симетричних схем класицизму.    

Нині більшість монументальних споруд у великихмістах виконані у постмодерністському стилі з характерним для нього рисами – контрастним поєднанням різномасштабних   елементів на поверхні фасадів як за кольором, так і за фактурою матеріалів.

Зазнало розвитку й сучасне будівництво приватних будинків – котеджів, позначених високим

рівнем розвитку архітектурної думки в поєднанні з прогресивними будівельними технологіями і матеріалами, які по праву можна назвати будинками-мрією.

Отже, історія розвитку будівництва доводить, що сучасне будівництво і архітектура – це великий простір для здійснення ідеальних проектів будівельників ХХІ і наступного століть.